Історія створення і життя школи.
Живемо ми в старовинному селищі Білолуцьк на Слобожанщині. Історія виникнення селища пов’язана з переселенням українців в XVII столітті з Задніпрянщини з Дике поле. Українці втікали, а вірніше буде сказати поверталися, в дідизну землі, знані ними як рідні ще в ХІІ столітті, але покинуті через воєнне лихоліття і перетворені ворогуючими татарські угрупуваннями в пустку, Кочівникам потрібен був корм для коней, а високі степові трави і низинні луки були тим магнітом, який привертав татар в наш край, їх часті набіги, степові пожежі, як аргумент в протистоянні за контроль над цим благодатним краєм, перетворили його в Дике поле.Зазнаючи утисків польської шляхти, українці з-за Дніпра збиралися чи поодинці, чи цілими селами і, повантаживши на вози нехитрий скарб, втікали в свої прабатьківські землі.
Степові неторені стежки привели їх до річок Айдару і Білої на місці їх злиття утворювалася лучка. Тут і заснували втікачі село, йому назву - слобода Біла Лука. Перша писемна згадка про нього відноситься до І643 р., коли в донесенні Московського воєводи серед числа сіл і містечок, знищених і спалених по Аидару татарами під час набігу, називається і Біла Лука. Село відродилося і жило, але бунтівний дух слобожани зберегли, за що знову поплатилися. За наказом царя Петра І а 1708 році Білолуцьк було спалено за те, що жителі слободи приймали участь у повстанні під проводом Кіндрата Булавіна. Але річки, родючі землі чорнозему повернули життя слободі.
Дякуючи клопотанням сотника Острогозького козацького полку Петра Головинського, Білолуцьк знову відродився у І732 році. На превеликий жаль, всі потрясіння, які випали на долю України, випали і на наше селище. Тому безцінно втраченими виявилася величезна кількість архівних документів - цих мовчазних свідків минулого. А і до тих небагатьох, що збереглися за часів минулих десятиліть, був доступ обмежений. Все боялися, щоб, не дай Боже, всієї історії не знали, яка, як наука – безпристрасна, але, як ідеологія - стає часто нищівною зброєю. За це її, мабуть, і намагаються сховати.
Коли дізналися про конкурс "Історія моєї школи", ми розробили план дослідження і, спираючись на публікації (дуже обмежені), а
на спогади, спробували, аналізуючи їх і перехресне перевіряючи, відтворити хоч в загальних рисах історію нашої школи.
Найбільш складним для дослідження виявився період ХІХ і початку ХХ століття, в основі якого лежать спогади, а часто вони, безумовно можуть бути абсолютними, хоча загальну картину подають достовірно.
Першим джерелом і відправною точкою стала стаття "Білолупьк" із 26-томної "Історії міст і сіл Української СРСР", тому "Луганська область". Авторами цієї статті були М.А.Савін і М.Г.Лиман, вчителі історії нашої школи, і хоча і там е деякі неточності, але вони мали змогу свого часу працювати в архіві.
З статті дізнаємося, що в складеному відомим російським мандрівником (який побував і в наших краях) Семеновим Тянь-Шанським звіті "Волости и важнейшие селения европейской России" є дані, що в 1885 році в нашому селі діяли дві церковно-парафіяльні школи, в яких працювало два вчителі. Вони навчали 32 дітей, коли у селі було їх понад 3ОО шкільного віку, бо за ревізією 1881 року в слободі проживало 2512 чоловіків і 2410 жінок.
Подальші пошуки привели до цікавих знахідок. В школі серед документів, які збиралися
до музею, були спогади (про Шевцова Прокопа Андрійовича), і в них зокрема йшла мова, що одна церковно-парафіяльна школа розміщувалася в сторожці Преображенської церкви на Пісках (місце-назва одного з мікрорайонів селища, нині вулиця Гагаріна). Ці будівлі не збереглися.А от друга школа виявляється стоїть і нині проти нашої сучасної триповерхової школи.
За спогадами вчительки, ветерана педагогічної праці, Кандиби Катерини Федорівни, вона будувалася довго і з такої ж цегли зеленаво-білястої, як і церква Святотроїцька, що нині реставрується (кінець XVIII початок XIX ст.). Сьогодні це приміщення знаходиться на балансі школи але використовується лише в теплу пору року, через дорожнечу опалення. Там був свого часу шкільний спортзал і бібліотека
Ще одна будівля цієї ж церковно-приходської школи існує і нині.
" В ній навчаються учні 1-4 класів. За цю споруду відомо. В І887 році її почали будувати за кошти населення і за кошти Попова Фетиса Івановича. Закінчиш будівництво в 1905 році. Будували Микола Данилович Попов - дяк і Наугольний Василь Петрович. До 1917 року школою опікувалися місцеві священики - брати Попови, вони ж читали закон Божий і слідкували за порядком, бо авторитет священика на селі був великим.Школа була 3-класною і входила до складу шкіл Старобільського навчального округу. Ходили діти до школи з 8-12 років, переважно хлопчики із заможних сімей. Серед навчальних предметів були письмо, Арифметика, Закон божий. Читали релігійні тексти, вивчали церковно-слов’янський алфавіт. По неділях з вчителем ходили на службу до церкви. Починався навчальний рік пізно восени, коли скінчувалися польові роботи, початок навчального року народ відмітив приказкою "Прийде Наум - наставить на ум", бо саме на св. Наума починалися заняття. Закінчувалися навесні, коли починалася робота в полі, виганяли на пашу худобу.
Але хоча і було в селі відкрито ще й земську школу в 1907 році, проте 35% дітей віком 7-11 років не мали змоги навчатися. В 1908 і в селищі в земській і церковно-парафіяльній школах навчалося 155 дітей. За даними 1905 року з 53І0 мешканців селища вміли читати і писати тільки 607. На превеликий жаль, встановити імена вчителів церковно-парафіяльної школи цього періоду не вдалося.
Школа була огороджена парканом, а навколо насадили гарний сад. Дуже доглядали за шкільним подвір’ям, були розбиті алеї, щовесни насаджували квіти. За огорожею росли берези і клени, (Залишки саду збереглися, а беріз і кленів немає).
Кількість учнів, які закінчили школу до 1941 року, обрахунку піддати важко, але в період з 1905 по 1917 рік її закінчили за приблизними підрахунками не менше 250 дітей. Долі їх склалися по-різному. Багато колишніх випускників призвали до армії в роки першої світової війни в 1914 р., ще раніше дехто перебував на службі російського царату на Кавказі.
Буремні події 1917-1920 р.р. не обминули і наше селище. Визвольні змагання в Україні, зміна влад, перебування різних військ не обминуло і Білолуцьк. Ці зміни, звичайно, не могли обійти і школу. ЗанятТЯ відбувалися не регулярно. А почалися і такі часи, коли школа не працювала.
Ставлячи багато справедливих докорів владі більшовиків, їх діктатурі, не можна обійти увагою той факт, що навчання було поставлено ш із головних факторів будівництва держави.
Приймається цілий ряд важливих рішень, на основі яких в 1921 році в Україні була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротбі з неписьменністю. Таким осередком в 20-х роках стала наша школа, але відчувався брак спеціалістів, що звичайно, впливало на рівень освіти і виховання. В першу зміну навчалися діти, а ввечері до школи дорослі.
В 1925 році школа перетворена в трудову семирічку, і в ній навчається близько 200 учнів, працює 5 вчителів.
Учні 7 класу працюють на пришкільній ділянці. 1928 р.
Директором в цей час був Попов Володимир Миколайович і вчителює його дружина Ніна Антонівна Попова. А з 1930 року по 1934 рік директором був Писаренко Степан Карпович, а вчителем Калініченко Семен Семенович.
Калініченко Семен Семенович був незаконородженим сином поміщика Білоусова з Логвинівки, той йому допомагав матеріально, і він зміг закінчити вчительську семінарію. Працював вчителем математики, його дуже любили і поважали учні, багато з яких ще живі. В 1937 році його заарештували і винесли вирок - 10 років таборів. Дружина, донька і син жили в селищі, а після війни виїхали на Харківщину. Коли Семен Семенович повернувся в 1947 році і поїхав до сім’ї, там йому жити не дозволили. Змушений повернутися назад в Білолуцьк, де ще була жива його мати, влаштувався керівником в радгоспі, а через деякий час помер в Новобілянській лікарні від туберкульозу. Син його Калініченко Ігор Семенович закінчив електротехнічний інститут і працював в Запоріжжі, де за вдосконалення трансформаторів був висунутий і став лауреатом Державної премії.
За даними спогадів вчителя Руденка Федора Івановича (його батько вчителював з 1911 року в сусідньому селищі Новобіла до самого виходу на пенсію в 30-х роках) в Білолуцьку на початку 30-х років було заарештовано вчителя і декілька старшокласників за участь в організації. (Спілка визволення України). Прізвищ встановити не вдалося, крім старшокласника Журавського (сина фельдшера). Ці матеріали перевірити документально нам поки що не вдалося. По цій же справі було заарештовано вчителя початкових класів з сусіднього села Синельниково.
В 1932 році школа стала середньою.
Перший випуск 10 класу в Білолуцькій середній школі 1936 р.
Навчання велося в дві зміни: молодші класи з 1 по 7 навчалися в першу, а 8-10 класи в другу зміну, починаючи з 14 години, Уроків було в старших класах 5-6. Освітлювали класи ІО - лінійними гасовими лампами, які ставилися на спеціальні кріплення на стіні. Опалювали школу дровами, а пізніше вугіллям (грубка на 2 класи), це була справа техпрацівників і вартового.
Зі спогадів учнів тих років: Запорожець (Нехаєнко) Юлії Іллівни, Руденка Федора Івановича, Кандиби Катерини Федорівни, Вихрової Лідії Іванівни і багатьох інших дізналися багато цікавого про нашу школу 30-х років.
В 1935-1941 роках школа працює а двохзмінному режимі. Директорами школи, крім згаданих, були у 1935 р. Яків Федорович Ніколаєв (викладав географію і історію), в 1937р. Кальман (ім"я, по-батькові не встановили) офіцер-відставник, а з 1938 по 1941 рік Стецюк Олексій Олексійович, який був мобілізований на війну, а після неї працював заступником завідуючого Луганським облвно. Де були роки розгулу репресій, плинність кадрів надзвичайно велика. Завучами декілька років працювали вчитель математики і фізики Дунаєв Георгій Якович і вчитель української мови і літератури Денисов Ілідор Фокич. Анатомію і фізіологію читала його дружина, жінка добра і веселої вдачі, Мотря Антонівна Братусь. Математику читав Яків Кіндратович Журавський.
Запам’ятався учням як дуже щира і добросердечна людина. Історію читала Фаїна Абрамівна (прізвище не встановили). Німецьку мову - Сущенко Зінаїда Іванівна, коли репресували її чоловіка, вона в 1937 році переїхала до сусіднього Новопскова. Про неї було відомо, що зона дочка попа з Новобілої і закінчила гімназію. Українську мову і літературу читав Свістунов Георгій Трохимович, а з 1934 по 1939 р. був на службі в армії. З молодших класах вчителювали Крамаренко Настасія Кирилівна, Кандиба Катерина Федорівна, Черняк /Руденко/ Тамара Іванівна, Ніколаева Ніна Іванівна. Російську і літературу читав Зобов Федір Іванович з 1933 по 1939, потім був призваний до армії.
В 1929-1932 роках працюють Калініченко Лариса Костянтинівна, Писаренко Марта Карпівна, Сорокова Лукерія Іванівна, вчителями молодших класів сестри Шутьєви Олена Дмитрівна і Любов Дмитрівна.
З 1933 по 1935 роки малювання і креслення читає Вітченко Віктор. Фізкультуру викладав Гета Павло Панасович. Особливо своїми знанями вражав учнів Браславський Сергій Петрович. На першому уроці, коли прийшов в 9 клас, відразу дав диктант. По-пам’яті читав уривок з яко-твору. Це дуже здивувало учнів. Людиною був талановитою і об дарованою. Працював з 1936 по 1939 рік, а потім - Харківський педінститут. Після війни в журналі "Українська мова і література в школі" публікувалися його матеріали. На той час він уже був кандидатом наук.
Після від’їзду Сущенко Зінаїди Іванівни німецьку мову читав Борис Петрович. Залишився в Білолуцьку (в окупацію) і загинув при відступі німців. Молодого вчителя географії (ім’я не встановили) через декілька місяців після того, як він приступив до роботи, репресували а його молода дружина, теж вчителька історії і географії Гладунова Катерина Дмитрівна працювала до самої війни і при окупації виїхала в Миколаїв, село Михайлівну. З 1339 року і до самої пенсії українську мову і літературу викладала Дзюбанова Надія Максимівна.
Що стосується, навчального процесу, то учні того часу згадують, що навчальний рік починався 1 вересня і закінчувався 23 травня. Навчальних чвертей було чотири, із 1934 році було введено здачу екзаменів в кінці року. На Екзаменах, крім вчителів, були присутні представники від народу. Багато було екзаменів у випускному 10 класі, бо продовжувалися вони весь червень.
Система оцінок була слідуюча: дуже погано; погано; посередньо; добре; дуже добро (пізніше відмінно). Видавався в кінці навчальних четвертей і року табель, який називався "Картка про успішність, поведінку і відвідування".
Серед навчальних предметів були українська мова, література; російська мова і література, алгебра, геометрія, тригонометрія, природознавство, історія, Конституція СРСР та УРСР, фізика, астрономія, хімія, малювання, креслення, фізкультура, військові заняття, німецька мова.
Класні керівники були, вони вели класні журнали, оформляли документацію, виставляли поведінку, поденники ввели, як обов'язкові, в 1937-38 роках зошити і підручники, інше навчальне приладдя у учнів були, вони купували їх за гроші (продавали яйця, сало - в кого батьки в колгоспі працювали, а в кого в державних установах - мали заробітну плату). Запечені були майже всі. Портфелів і ранців у багатьох не було - полотняні торбинки, а особливим щасливцям, у кого були шкіряні офіцерські кирзові планшетки та сумки, страшенно заздрили.
В 30-х роках в школах була вже певна кількість навчального обладнання: географічні та історичні карти, глобус, реактиви і обладнання для фізичного кабінету. Більшість дослідів демонстрував вчитель, хоча й деякі самостійні лабораторні і практичні роботи. Таблиць було мало і багато їх виготовляли самі учні. Писали ручками з перами, каламарці-невиливайки були на кожній парті.
Регулярно видавали стінгазети, кожен клас окремо і загально шкільну. Дуже добре малював хлопець, ЯКИЙ ходив до школи до пізньої осені босим з сусідньої Танюшівки - Ткаченко Григорій. Мав гарні природні здібності, поступив до Одеського університету, але захворів і помер.
Газети розміщувалися в рекреаційній залі (де зараз відпочивають на перерві першокласники). На другому поверсі був актовий зал, там гарна сцена з завісою. Уже в той час були гуртки і в школі, і в Будинку-піонерів. До 100-річчя загибелі О.С.Пушкіна в 1937 році з великим успіхом пройшла аматорська вистава "Цигани". Роль Олеко виконував Степан Іванович Кузнецов, Земфіри - Шутьева Олена Дмитрівна, слова автора читав Руденко Федір Іванович. її показали не тільки в школі , а і в клубі , де був повний аншлаг.
До школи в 8,9,10 класи ходили учні із навколишніх сіл, при був гуртожиток (будівля не збереглася) у великій поповій хаті, на проти школи. Харчувалися своїми харчами, які приносили з дому і шкільними, було підсобне господарство в школі. Особливо важкими були голодні 1932, 1933 роки, діти часто на уроках втрачали свідомість, багато померло. сироти, які втратили батьків і всю рідню, були взяті на утримання школою. Це, наприклад, Кіндратенко Свирид і Гук Микола Іванович.
Навчання в 1939 році в 8-10 класах стало платним, хоча були і певні пільги, які звільняли від сплати. Так було один рік. Система оцінювання була досить жорсткою. Наприклад, в 1935 році в школі був один 8 клас з наповнюваністю 42 учні, а 10 закінчили лише 16 в 1938 році (бо залишали на повторний курс). Якість знань у випускників цих років досить високою.
Цікавим видався рік, коли директором школи був відставний офіцер Кальман. школа була організована як батальйон, класи розбиті на взводи і відділення. По дзвінку проводилась вранішня перекличка. Були заняття з стройової підготовки і вогневої. Обладнано кабінет військовий, де були навчальні гвинтівки і дрібнокаліберні. В саду було влаштовано тир.
Багато випускників старших класів стали вчителями, більшість закінчила Старобільський педагогічний технікум, багато заочно. Ходили частенько до м.Старобільська пішки, коли хто трапиться, то підвезе (шлюх не близький - 60 км).
Атестати зрілості видавали в 10 класі. Золотих медалей не було, але був Атестат І ступеня, який давав можливість бути без екзаменів зарахованим до будь-якого вищого навчального закладу СРСР.
При школі було підсобне господарство - свині, корови, пара коней і на щорічній районній конференції вчителів був обід за рахунок школи. Вчителі з 20-х по 50 рр. жили в будинку попа Попова Фетиса Івановича
В роки війни (1941-45) школа продовжувала працювати. Припинилися заняття тільки на час гітлерівської окупації (11.07.42 - 23.01.43). З вересня 1942 року по 23.02.43 школа не працювала, бо під час німецької окупації в школі були розквартировані італійці. На першому поверсі коні, а на другому - солдати, вчителі і учні протягом місяця вимивали школу, ремонтували меблі, які залишилися і не були спалені. Через місяць після звільнення селища, 23 лютого 1943 року школа знову відкрила свої двері для учнів. Після визволення селища директором в 1943 році був Сичов.
На боротьбу з ворогом пішло багато жителів Білолуцька. Наприклад, з числа десяти випускників-хлопців 1938 року загинули: Гриценко Григорій, Калайтан Василь, Черняк Іван, Колодка Сергій, Волошин Григорій, Уставицький Іван. Живими повернулися з війни лише четверо. Такою ж драматичною була доля багатьох поколінь випускників нашої школи, які залишилися навіки в далекій землі. Серед таких
Ковальова Євгенія Петрівна (1924 р.н.)
Ковальова Євгенія Петрівна (1924 р.н.) 19-річною дівчиною добровольцем пішла на фронт, закінчивши м. Старобільську курси санінструкторів. Рятуючи командира, якого було тяжко поранено, загинула а Румунії, де і похована.
В Білолуцьку діяла підпільна група, до якої входили вчителі і старшокласники нашої школи. Ярошенко Володимир Минович - учень нашої школи. Керівником була вчитель історії Чернишова Марія Федотівна.
Багато старшокласників збирали на_околиці селища зброю, яка залишалася після боїв і зносили на квартиру Чернишової М.Ф. Підпілля було викрито і його учасники страчені в сусідньому Новопскові, напередодні визволення селища.
Після 1945 року, коли мирне життя почало налагоджуватися, більш повноцінно почала працювати і наша школа. Продовжували працювати вчителі, хто працював напередодні війни: Кузнєцова Марфа Тимофіївна - українська мова, з 1942 року і до пенсії, Ярощенко Олександра Кузьмівна (Терник) і Шишкіна Марина Сергіївна - німецька і англійська мови, Дука Марія Василівна - біологія, Дзюбанова (Стародубцева) Надія Максимівна – українська мова, Мельник Олександр Матвійович - історія, Бондар Раїса Кирилівна, Леоненко Назар Одокимович - військкерівник, Зажарський Панас Сергійович – вчитель фізкультури, Ярошенко Іван Гнатович - праця, директор Лисенко та інші.
Заняття гуртка веде вчителька ветеран війни Байбарацька Оксана Данилівна.
Приїшли в кінці 40-х - на початку 50-х років подружжя Савіних М.А. і К.Л. – історики, Вихрова Л.І. – українська мова і література, Точилі В.Д. – фізкультура, подружжя Лиман М.Г. і М.Є. - історія, математика, Хвроростян О.П. - математика, Попова В.М. - географія, Сидоренко Р.Г. – російська мова і література, Скабцова С.І. - російська мова і література, Поляков В.К. – фізкультура, Есауленко Н.П. - вчитель молодших класів і Щурова К.М., Гречана Л.О. - математика, Зажарська Є.М. – українська мова і література, Тарасенко Н.В. - географія, вихователь – Чернеченко К.С. (з 1943 р.), Пархоменко Г.М., Дуракова В.С., Гаврилова Н.С., Бондар З.І., Лиховидько М.З., Шемет М.С., Бондар Ж.О.
Шкільне життя в повоєнні роки було важким. Чорнило було з бузини або соку червоного буряка, яке, до речі, швидко прокисало. Писали на газетах між рядків, зшивали зошити з газет і будь-який папір вважався скарбом, як і пера та олівці. Учнів в повоєнні роки в класах було багато, в старших класах були переростки, яким війна не дала змоги вчитися. Поступово змінюється навчальна база школи, поступає шкільне приладдя, майструються нові парти, меблі.
Приміщення двоповерхової школи, відкритої в 1905 році, стає замалим і затісним ще більше, ніж до війни. Навчання знову відроджується як двозмінне і старші класи розпочинали навчання о 14 год. і закінчу-уроки о 20 год. Було багато школярів-старлокласників з навколишніх сіл. Кількість учнів щороку збільшувалася.
В приміщенні старої школи (XIX. ст.) була бібліотека, де працювала Свистунова Любов Дмитрівна, яку дуже любили школярі і згадують її великою теплотою. Директори знову часто змінювалися. Недовго були Кандибей Маским Феодосійович, Стіпун Яків Харлампійович, Савін Михайло Андрійович. Біля школи ще були фруктові дерева старі і багато посаджено молодих.
Дослідні ділянки, роботою на яких керувала Дука Марія Василівна, були найкращими не тільки в районі, а і а області. Марія Василівна мала такі нагороди, як Орден Трудового Червоного Прапора і дві медалі, звання "Відмінника народної освіти". Біля школи був волейбольний майданчик. Школа ,була огороджена штахетником, гарні рабатки, за якими доглядали учні і вчителі.
Відроджувався шкільний звичайний ритм. Перерви проходили весело. Під час великої перерви в 5,-х роках вчилися танцювати. І хоч життя було не ситим, але веселим, згадують учні тих років Скабцова Л.І. і Деркач Т.М.
Шкільної форми не було, лише дехто, в кого батьки були службовці її мали. На фізкультуру одягали сатинові штани-шаровари, блузочку і прогумлені капці. До школи ходили охайно одягненими і зачесаними. На свято одягали темні спідниці і білі блузочки.
Оцінювання велося за п’ятибальною системою: 1,2,3,4,5. На повторний курс залишали небагатьох учнів.
Почалася "гонитва" за процентами успішності і якості знань. Та, як не прикро, кожне наступне десятиліття приносило такою зрівнялівкою і "середніми" показниками більше шкоди. Про це відгукуються багато вчителів-пенсіонерів.В 60-80-х роках в школі відбулися певні зміни, які поглиблювали процес формування вчительського колективу, який стає більш стабільним і постійним.
З 1963 по 1976 рік директором школи працював Деркач Михайло Миколайович, який користувався великим авторитетом серед учнів і вчителів. До школи прийшло поповнення Турпітко Л.С. - математика, Кононенко В.Ф. і М.М. - фізики, Синєбабка Л.М. - російська мова і література, Кононенко Н.І. - українська мова і література, Середа О.К. - молодші класи, Руденко Д.В. - українська мова та література, Григор’єва В.М. – математика, Ковальова Г.Д. - англійська мова, Бутенко В.Л. - історія, Стрільцова К.Ф. - математика, М’якоход Ю.Ф. - географія, Ганус З.Я., Щоткіна В.П., Щоткін С.З., Кузнецов Т.В., Деркач П.А., Лиховидько М.З., Свистунов Д.Г., Нотченко І.Я.
В школі було введено виробниче навчання. Завучем по виробничому навчанню був Бондар А.І. Учні отримували спеціальність тракториста ІІІ класу.
В 1963 році, після ліквідації Білолуцького району, школа отримала будівлю райкому партії. Заняття було переведене в одну зміну. Старшокласники 9,10,11 класів, яких було по 4-5 паралелей (бо навчалися і далі учні з навколишніх сіл в старших класах) перейшли в цю будівлю. Колектив вчителів був порівняно великим, близько 40 чоловік.
Останній дзвінок 26.05.78 року, колектив вчителів школи.
Змінилися навчальні програми, вони ускладнилися – були введені основи генетики, кібернетики в навчальні предмети відповідно профілю. Життя ставало більш заможнім, а увага до школи з боку держави посилювалася. Створюється непогана навчальна база. В школі на початку 70-х років здійснюється перехід до кабінетної системи навчання, кожен кабінет обладнується різноманітними навчальними матеріалами. Школа має змогу придбати і отримує програвачі, магнітофони, фільмоскопи, кінопроектори і багато інших технічних засобів. Одним з перших було обладнано кабінети англійської мови (завкабінетом Ковальова Г.Д.), хімії (завкабінетом була Боткіна В.П.), біології (завкабінетом була Мага Л.М.).
В шкільному лінгафонному кабінеті 1990 рік.
З 1974 року викладання більшості предметів ведеться в спеціально обладнаних навчальних кабінетах, що безумовно позитивно позначилося на якості самого навчального процесу. В цей період в школі діють предметні гуртки, гуртки за інтересами, різноманітні спортивні секції. Багато учнів з задоволенням відвідували гурток любителів живопису, яким керував Кузнєцов Т.В.
Великих успіхів на конкурсах художньої самодіяльності учнівських і педагогічних колективів досягли завдяки праці вчителя музики Вихрова Миколи Савелійовича. В школі діяв шкільний радіовузол, передач якого з шкільними новинами завжди чекали. Допомогу в його роботі учням надавали вчителі фізики.
Школа цих років, особлиео серед старшокласників, "хворіла" в добром розумінні цього слова спортом. Особливо популярними були серед школярів секції легкої атлетики, гандболу, баскетболу, волейболу. Багато зусиль до такої популяризації фізкультури і спорту доклали вчителі фізичного виховання Точилі В.Д. (працював в школі з 1952 по 1979 рік), Тарасенко О.Я. (працював з 1965 по 1996).
В школі проходили цікаві, як їх називали "предметні тижні". Коли вся навчальна неділя присвячувалася популяризації певного навчального предмету, досягнень вчених у цій науці, проходили цікаві конкурси, змагання на кращого знавця цього предмету. Підсумком тижня був вечір для старшокласників, де відбувалися цікаві досліди, вікторини, нагороджувалися учасники, представлялася велика розважальна програма. Учні школи ставали призерами районних, обласних і республіканських предметних олімпіад.
Школам, яких в селищі існувало три - початкова, восьмирічна і середня ставало зовсім тісно. Було прийнято рішення про будівництво нового приміщення для середньої школи і об’єднання її з початковою. Директором в цей час працює Кононенко Микола Михайлович (1976-1988), завучем Мага Л.М. В 1986 році 1 вересня нова типова триповерхова школа прийняла учнів 5-11х класів.
А учні 1-4 класів залишилися в школі збудованій в 1905 році.В 1988 році директором було призначено Бутенка Василя Леонтійовича завуч - Деркач Любов Василівну. В 1995 ропі в школі ввели 5-денне навчання. Школа все більше обживалася. В актовому залі відбувалися урочисті концерти, вистави, свята. Відродження національної духовності і національної культури починається в значній мірі безумовно зі шкільних років. Цьому сприяє весь учительський колектив, але особливо хочеться відзначити учителів української мови та літератури Кононенко Надії Іванівну, Морозову Валентину Григорівну, Кликову Наталію Петрівну (до речі випускник цієї школи). Їхніми стараннями оформлена з допомогою Синє бабки А.М. Шевченківська світлиця в 1997 ропі.
Виступ шкільного драматичного гуртка 1993 рік.
За значного сприяння жителів селища, вчителів і учнів в школі було в 1994 році відкрито історико-етнографічний музей, якому в 1996 році присвоєно почесне звання народного. Учні і жителі селища залюбки відвідують його, а директор школи виношує задуми про його розширення, та біда - коштів у школи, і того мізеру, що був раніше, немає, а жаль…
Традиційними стали свята Шевченківські, яких учні чекають, готуються до них. Цікаві конкурси, вистави, виставки стають подією в шкільному житті, Учениця нашої школи Губаренко Ганна була відмічена за результатами обласного конкурсу "Іду з дитинства до Тараса".
В школі сьогодні діє багато цікавих гуртків. З задоволенням завжди всі чекають прем'єри шкільного драматичного гуртка, керує яким багато років Сидоренко Р.Г., нині вже пенсіонерка, але палкий прихильник улюбленої справи. Довгий час активно діяв туристичний гурток під керівництвом Деркача П.А.. Цікаві фотоальбоми-звіти зберігаються в шкільному музеї. На традиційних районних туристичних зльотах команда школи завжди посідає почесні призові місця.
Вже традицією в школі став загально-шкільний похід напередодні: ДНЯ ПЕРЕМОГИ, де проводяться різноманітні конкурси і змагання між класами з військово-прикладних видів спорту, знавців історії і природи рідного краю, туризму, Всі повертаються втомлені, але задоволені.
Традиційним в _школі є виставки квітів і дарів природи, які проходять восени. Шкільне фойє нагадує тоді веселку: різноманітні квіткові композиції, диковинні за кольором і формою овочі, фрукти. Цього (1997) року на такій виставні фантазією і вигадкою вразив всіх 11-А клас, учнями цього класу було підготовлено виставку "Ходить гарбуз по городу", були страви, безліч рецептів, прикрас для святкового столу, народних ліків з звичайного гарбуза. Але як воно виглядало і яким було смачним! Дівчатка молодцях, класів захоплені виготовленням нетканих гобеленів і разом з керівником гуртка Черв’як Л.0. готуються до виставки в шкільному музеї. На весняних канікулах щороку проходять виставки звіти гуртків за інтересами. Особливо цікаві експонати гуртків художньої обробки деревини, лозоплетіння, юних майстринь вишивки, в’язання.
В школі сьогодні працює 33 вчителі і вихователі. Більшість них має першу і вищу категорію, Серед кращих вчителів - вчитель молодших класів Середа О.К., вчитель географії М’якоход Ю.Ф., вчитель молодших класів Шульга В.І.
Школа працює над проблемою: "Нормування духовної культури особистості засобами народознавства". Цій темі підпорядковується діяльніСТЬ гуртків, позакласних заходів. Рішення цій проблеми сприяє відродженню національної самосвідомості, формуванню гармонійно розвинутої особистості.
Традиційними стали місячники, присвячені військово-патріотичному вихованню, підсумком яких є змагання в різних вікових групах "Ну-мо, козаки", "Веселі козачата". А щовесни огляд строю та козацької дохідної пісні.
Навчання в школі, як би ми на це не закривали очі, а це думка і учнів і вчителів, стає не таким цікавим, як хотілось би. Світ, що крокує з системою "інтернет" такий далекий від нашої рядової сільської школи, яка зубожіє на очах. Діти досить шанобливо ставляться до меблів, але все зношується, якщо його не підфарбовувати, лакувати.
Підручників не вистачає, особливо таких, які відповідають сучасним програмам, вони поступають з досить малих кількостях, хоча, їх оформлення і поліграфія досить високі.
Болем вчителів історії Бутенко В.Л.., Варави О.М., Бутенко О.В. є підручники з історії, особливо вітчизняної, вони повинні бути видані в першу чергу, нижчому на конкурсній основі, бо виховання громадянина іде на прикладах вітчизняної історії, а вона повинна бути не тільки правдивою, але і яскравою, вражаючою.
Наша школа стає схоластичною, навчання ради навчання, а не знання, багато учнів зневірені в майбутній можливості продовжити навчання, а жаль, бо саме під сільськими зорями здатні народжуватися і філософи, і вчені, і музиканти.
Прикладом цього є випускники різних років, яких величезна кількість. Серед них: Радченко Василь Васильович - кандидат наук, викладач Київського інституту цивільної авіації (випускник 1958 р.); Запорожець Іван Іванович - голова КСП ім, Енгельса (випускник 1958 р.) нагороджений багатьма державним нагородами; Міквабія Едуард Гулікович доктор наук, зав. кафедрою Східноукраїнського університету.
За період з 1945 по 1997 рік випускники тільки денної школи стали 4350 чоловік. З них в 1976-1997 рр. з Золотою медаллю школу закінчили 36, а з Срібною - 18 учнів.
Педагогічний і учнівський колектив 9-А класу в 1995-1996 н.р.
З 1950 по 1994 рік в школі працювала вечірня і заочна школа. Серед вчителів, які працюють сьогодні в нашій школі є її випускники: Деркач П.А., Деркач Л.В., Рибцева Ю.В., Гречана Н.В.; .Кликова Н.П., Кононенко Н.І., Стрільцова К.Ф., Бутенко О.В., Турпітко Л.С., Черв’як Н.П., Мальцева Г.Л., Щоткін В.С., Кононенко М.М., Клінков Ю.І., Морозова В.Г., Сінєгірьова Л.В. , Шульга В. І., Бондар В.П., Василенко В.П., Рябоконь В.М., Донцова Н.Г.
Вчителями вже в третьому поколінні в вчитель географії М’якоход Ю.Ф., її дід працював церковно-парафіяльній школі в сусідньому селі Новобіла, батько й мама теж вчителі. Мати, Руденко Домна Василівна, викладала в нашій школі українську мову та літературу ; Щоткін В.С. - вчитель хімії, його дід Щоткін 3.С. був вчителем ще в 30-х роках, мати - Щоткіна В.П. викладала хімію з 1964 по 1994, а батько - Щоткін .О.В. був майстром виробничого навчання; Бутенко О.В. - вчитель історії, вчителем молодших класів і вихователем в пришкільному інтернаті працювала її бабуся - Черніченко /Пишна/ Катерина Сергіївна з 1943 по 1976 р., працюють вчителями історії батько Бутенко В.Л. (він же директор Білолуцької середньої школи), в Білолуцькій неповній середній школі мати Бутенко В.С., в Луганському педінституті навчається молодша сестра Ольга.
З вдячністю згадуємо вчителів-пенсіонерів, вітаємо їх з святами, запрошуємо в школу. Але, часто заклопотані сьогоденними турботами, ми не завжди до них уважні, а підготовка цього реферату і спілкування з ними не раз показала, що вони люди високого обов'язку і честі.
Слова подяки хотілось би скласти діловодам Тарасовій Лідії Семенівні, нині вже покійній, і Беленко Ларисі Петрівні, їхня прискіпливість і "буквоїдство" в веденні шкільної документації стали неоціненним елементом у виявленні тих чи інших фактів.
Коли наш багаточисельний колектив працював над історією школи, ми ще раз пересвідчилися, що в людській пам’яті тільки добро залишається нетлінним, і тільки надія на краще породжує всі добрі справи. Будемо сподіватися, що пройдуть скрутні часи нашого сьогодення. Відродиться Українська держава і її патріоти ростимуть в стінах нашої школи ще багато-багато років. Слова, які сказала Ліна Костенко, мабуть, прийнятні і до вчительської душі.
Настане день, обтяжений плодами Не страшно їм ні слави, ні хули. Мої суцвіття биті холодами, Ви добру зав’язь все-таки дали. І то нічого, що чигали круки, Що проминуло так-багато літ З такого болю і такої муки Душа не створить бутафорський плід.
Збір матеріалів проводився учнями 10 -11 класів Білолуцької середньої школи в 1996-1997 роках Упорядник вчитель історії Варава О.М. Малюнки Полтенка Євгена. Художнє оформлення вчителя інформатики Савельєвої Н.В.